Аркадий Поповец

Проза

СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ

27.12.2014

А розкажу я вам, любі друзі, справжню історію про Івана Сусаніна.

Тобто, усе як було насправді, без ідеологічних побрехеньок. А почалось все з найтаємничої таємниці, навіть за згадку про яку, карали на смерть. Конкретно. Адже сила Русичів і непохитна віра в правоту, зосереджена була в одному чудодійному еліксирі. Все діло в маленькій ягідці, з чудовою назвою – клюква! А точніше, в горілці настояній на цій чудо-ягоді! Про особливі властивості цього напою, на своїй шкурі відчували всі вороги Руської Держави з покон віків. Тому ніхто і ніколи не зміг покорити Русь Православну!

І заздрили, Західні сусіди, особливо ляхи. Конче їм хотілось заволодіти рецептом цього чудодійного зілля. Адже, що казати «просвещенная Європа» навіть не бачила і не уявляла, де і як росте клюква, і взагалі, яка вона на вигляд! І, ось настали важкі часи, таке собі «смутное время», і потяглись різні пани-пройдисвіти паплюжити Руську Землю. До різних способів вдавались, кляті іроди. І Україну дерибанили, і Балтійське море закривали, буцім-то на карантин, і Чорне море з Кримом усмикували за якісь цінності європейські. І всяких Лжедмитріїв всучували. А скільки державних людей купили? Та все дарма! Ми ж знаємо, що наш чиновник «без царя в голові», і ніяку таємницю йому люд не довірить. А вони, ляхи пихаті, не знали. Звикли по собі міряти, от і прорахувались. Коли зрозуміли це, спорядили експедиційний корпус, та війною пішли, щоб силою витягти з Русичів клюквенну таємніцю.

Скільки людей безвинних побили – тьма, скільки маєтків спалили – уйма?! Але все без толку. Не віддає Руська Земля своїх таємниць – хоч лусни! Люд по лісах – оврагах ховається, та не здається. Де-не-де вилізе парубок, з якоїсь дірки, розхристаний, в одніх валянках з палицею. Накидає ляхам златокрилим триндюлєй, і зникне невідомо куди. І так кожного дня. Особливо тяжко прийшлось ясновельможним , від Нового Року до Хрещенських морозів. Їх на день по три рази гамселили, та ще й по ночах піддавали частенько. Бачите, що Вам тут не раді, то йдіть собі в свою Польщу та й сидіть тихо. Так ні! Пиха їм розум затьмарила, бо почули, що зілля руським хлопцям, готує такий собі дід – Іван Сусанін. І взяли кляті ляхи діда Івана в полон. Неймовірним тортурам піддали старого. І на палю садовили, і дибою розтягували, і на решітці підсмажували, як « барбекю». Що тільки не робили падлюки, щоб зламати старого. А він мовчить собі, тільки вуса погладжує, знає - від тортур руський дух тільки загартовується. А ляхи все більше звіріють, а дІд – посміхається. Ніщо його не бере! Тоді стали ці кляті поганці, всупереч всім міжнародним конвенціям, примушувати Івана пити їхню горілку. Зв`язали, і через хитромудрий пристрій «лєйка», стали вливати цю гидоту прямісінько у шлунок. Як тільки Земля носить таких нєлюдей? Дід Іван тримався довго, адже замолоду тренувався на одеколоні та денатураті, а тут відчув, що ще хоч трохи і все, печінка розвалиться. Ну й пішов на хитрість, згодився провести ляхів в самий центр розвитку клюкви в Росії. Мовляв тут поруч, пів дня ходу. А сам думає – ну кляті, тримайтесь! Я вас так заведу – ввік не оговтаєтесь!

А дурні пани зраділи, файно-файно кричать, коней поспіхом сідлають, Сусаніна вперед! Рушаймо! І вирушили. Іван оклигав від їхнього пойла, і давай їх колами водить, по лісах-болотах. Вже кілька тижнів бродять златокрилі по буєраках, обтріпались, пиху свою панську втратили разом із конями. Не знали-ж бо, що буває з загарбниками взимку, в лісах під Смоленськом. А Іван знав, тому і завів поганців в таку глиб, де й зараз люди не ходять. А сам потихеньку втік. Діставшись рідних місць, довго лікувався у ченців православних. Там його згодом і поховали, біля церкви, як героя. А ляхи, яких не з`їли ведмеді, ще й досі іноді з`являються несподівано, людям на очі. Без одягу, косматі, вонючі, їх чомусь ЙЄТІ називають.